Лисогірка
Запорізький район, Запорізька область

Історія створення Лисогірської сільської ради

Історична назва населеного пункту

Який прекрасний краєвид відкривається, коли піднімаєшся на Лису Гору, станеш обличчям до Дніпра і усвідомлюєш, що ти причетний до такої краси. На Правому березі Дніпра, на північ від села Біленьке знаходиться мальовниче село - Лисогірка.

Перші згадки про село датовані ХVI ст. Село називалося Біла Гора, а пізніше - Лиса Гора. Тут знаходиться цікава стоянка давньої людини. Археологи там знайшли сліди від вогнищ.

При дослідженні відкритих пісків і розкопок кострищ виявилось, що всі вони складались з попелу, перемішаного з обугленими кістками четвероногих та черепками глиняного посуду.

При розкопках піщаного бугра  було знайдено амфору тонкої роботи. 02 травня 1887 року було знайдено 10 наконечників бронзових стріл, декілька кремнієвих стріл, ножів, свинцеві кулі грубої роботи. 

Існує легенда, що колись, дуже давно, берегом Дніпра гуляли закохані хлопець та дівчина. Дійшовши до Лисої Гори вони завмерли від страху: на вершині гори танцювали, реготали та стогнали відьми.

Побачивши молодят, вони схопили їх і почали тягнути на гору, одна з них потягла хлопця до танцю, але він вирвався і повернувся до своєї милої. Розгнівана відьма схопила його дівчину і кинула в Дніпро. Хлопець недовго думаючи, вихопив ножа, та й зарізав відьму. Впала вона як підкошена, а чорна її кров так і бризгнула, заливши всю гору.

З того часу на горі не росте нічого і звуть її Лисою. Також, старожили стверджують, що на території Лисогірки колись була криниця, котру викопав святий Андрій Первозванний. Обіклав він ту криницю каменем і сказав: «Буде з неї тут колись пити воду мир хрещений» з тих пір втрачено місце знаходження тієї  криниці, але страрожилище пам’ятають, що вода в ній була найкращою в усій окрузі. Лису Гору далеко видно зі степу і плавнів. Веселе місце! Глянеш відтіль - як на долоні все: і Дніпро, і плавні, і слободи. На цій горі скрізь піщані кучугури та ями, мов кріпость якась!

Потім  на  Лисій  Горі   жили  запорожці, жив там і мій батько, а потім почув, що степ став панський, і перебрався хутором у Великий Луг. Колись, було люди знаходятьу піску багато креміння, стремен, куль, стріл і всяке залізо. Це ж усе козацьке добро!
("Народна пам'ять про Запоріжжя" 1911р. Я. Новицький. Записано у 1885 році зі слів Василя Джерелівського).    

Сучасність населеного пункту

На перший погляд здається, що це звичайне село. Проте Лисогірка - село особливе, боце наш дім, наше коріння та доля. Наша кревність та наша материнська пісня. Це – часточка нашого серця, ценаша сповідь і турбота. Історія села Лисогірка дуже багата на факти.

Дуже давно на території села знаходились землі поміщика Міклашевського (Мазарака). До 1928 року на території села знаходились тимчасові наділи землі жителів Біленького. З 1928 рік – це підсобне гогсподарство  Дніпробуду.

Для населення, що займалось вирощуваннм овочів та фруктів для трудівників Дніпробуду в екстренному порядку збудували бараки для життя, де і проживали перші жителі Лисогірки. Із зростанням рівня товарообороту  для  місцевих трудівників було вирішено створити радгосп ім. Ворошилова. 

Згодом назву радгоспу змінювали неоднократно: „Лисогірський”, "ім. 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції”, КСП „Лисогірське”. 

Село розросталось, збільшувалась і кількість жителів, тому бараки, які були побудовані для будівників Дніпробуду вже не задовольняли потреби населення, розпочалась масова забудова села. Такі з’явилось сучасне село з асфальтованими вулицями, двоповерховими будівлями. Розпочата  робота з  газифікації села,  пунктів господарства.

Особливих успіхів у розвитку сільського господарства, вирощування та переробки овочів, у тваринництві досягнув  радгосп у 1974-1990 рр. За цей час у селі збудували школу, Будинок культури, дитячий садок, тваринницький комплекс та ін. За часів, коли радгоспом керував Герой Соціалістичної праці В.К. Ігнатенко, за високі трудові досягнення радгосп було нагороджено Почесними грамотами, у господарство приїжджали за досвідом іноземні гості.